Церква св. Юра Тут дуже приємний старенький священик і дуже гарна дзвіниця. З 1764 року, між іншим. Пам'ятка архітектури. Дзвіниця величезна і трохи нагадує дзвіниці дерев'яних храмів Дрогобича. Священик ділиться зібраними матеріали про церкву: Колись Юріївська церква була дерев'яною, і поставили її за 20 років до дзвіниці (1744 р.) на місці ще більш старого дерев'яного храму. В 1749 р. храм наділив додатковим привілеєм Ян Вандалін Мнішек. власник Яворова. В 1764 р. на захід від святині звели стовпову дзвіницю з відкритою голосниковою галереєю з підсябиттям, вкриту дзвонястою банею. А все церковне подвір'я тоді оточила дерев'яна огорожа з невеликим гонтовим стрішком. На початку ХІХ ст. внаслідок секуляризації, яку проводив австрійський уряд, церква св. Юра стала єдиною парафією в місті, до якої приєднали дочірні храми Успіння та Різдва. В 1822 р. мав місце ремонт споруди, тоді до нави прибудували бокові рамена - в результаті получили хрестову у плані споруду.

В кінці ХІХ ст. той храм був вже дуже старим, тому в 1887 р. парафіяни вирішують збудувати нову церкву, про що повідомляла галицька газета "Діло". 25 травня 1899 р. урочисто закладається перший камінь нової мурованої святині. Акт освячення здійснив перемиський єпископ Костянтин Чехович.

За проектом храму церковний будівельний комітет звернувся до відомого в той час архітектора Василя Нагірного. Проект був готовий того ж 1899 р. і базувався на образі собору св. Софії в Стамбулі. Зводили споруду майстри з Відня. Цеглу привозили фірами і складали при дорозі. Там була встановлена спеціальна скринька, куди перехожі кидали гроші за куплену цеглину. Куплені цеглини перекидалися через огорожу, і коли на вулиці не лишалося жодної цеглини, гроші виймали зі скриньки і перераховували. З'ясували, що сума за цеглу була значно більшою, аніж сподівана. Парафіяни встановлювали чергування, під час якого добровільно допомогали будівничим. Допомагали й школярі. Гроші на іконостас пожертвував І. Бриттан. Різьбив іконостас та один з вівтарів Микола Масюк, інші вівтарі - Осип Баланда, Григорій Щирба, Юрій Масюк та Лісовський.

В 1902 р. будівництво п'ятибанної церкви було завершено, тоді ж було відреставровано дзвіницю. В радянські часи храм передали московському патріархату, з 1990 р. - греко-католикам Яворова. Пам'ятну дошку тим, хто загинув у 1918-1919 рр., що висіла в храмі, за радянських часів розбили на кілька десятків частин - зараз її склеїли та знову хочуть повісити у церкві.

Інші пам"ятки

Найстарішою вулицею є Львівська - вона вела до Львова через курорт Шкло. Коли в Шклі знайшли не лише мінеральні джерела, а й родовище сірки, цю дорогу закрили, і тепер головні ворота міста - вул. О. Маковея.

Церква Різдва знаходиться, виявляється, в Малому Передмісті. В ній зберігся іконостас з 1671 р.

В центрі міста, неподалік ринкової площі, пишуть польські джерела, зберігся будинок Сокола.

Пам'ятник Михайлу Вербицькому - знаковий, а що ще робити, як не ставити пам'ятники яворівським патріотам, коли могила автору гімну України знаходиться зараз на території Польщі, в Млинах поблизу Корчової. Вербицький не уроженець міста, а ось митрополит Шептицький - таки вихідець з Яворівщини. Св. Юр розпочинає так зване Велике Передмістя.

На перехресті вулиць св. Юра та Лозинського знаходиться будинок, в якому з 1849 р. жив Юзеф Лозинський (1807-1889), відомий мовознавець, етнограф, публіцист та громадський діяч. Його гробівець знаходиться на яворівському цвинтарі. Церква Успіння знаходиться теж на вул. Лозинського. Там теж іконосттас та царські ворота з XVII століття. Поруч з церквою, в колишньому монастирі василіанок (1621 р, так пишуть польські джерела) розмістилася лікарня. Ще один меморіальний будинок міста - родинна садиба Осипа Маковея, в якій з 1992 р. діє музей письменника. Поляки теж згадують про рештки замку Собєського.